bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

   
     
    Ласкаво просимо !    
  Пирятинщина сьогодні переживає період відродження, що свідчить про її великі перспективи і невичерпні сили для економічного, промислового, культурного розвитку. Пирятинський район має статус екологічно чистої місцевості, що сприятиме розвитку туристичної та рекреаційної галузей. Але ми розуміємо, що забезпечити подальше економічне зростання можливо за рахунок залучення інвестицій в економіку району. Сподіваємось, що спільними зусиллями ми закладемо фундамент ваших та наших майбутніх успіхів!  
 

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

Історія

Історія Пирятинського краю

 Там, де тихоплинний Удай, обнявшись зі своїм братом Переводом, круто в’ється, на правому підвищеному березі ріки (басейн Дніпра) у зелених шатах дерев молодо красується древній Пирятин. Місто районного значення, центр Пирятинського району, залізнична станція, вузол шосейних доріг, що променями розходяться на Київ, Харків, Черкаси, Чернігів, Суми. Розташоване за 197 км на північний захід від Полтави і за 155 км від Києва. За першим Всеукраїнським переписом на 1 січня 2001 р. – 16560 жителів, з них 7653 чоловіки, 8907 жінок.

 У місті проживають представники 28 національностей, з яких українці – 15439 осіб (93,2 %), росіяни – 969 осіб (5,9 %), білоруси – 52, вірмени – 19, молдавани – 18, євреї – 11, поляки – 8 осіб та інші. Майже 150 мешканців інших національностей вважають рідною українську мову, в тому числі 112 росіян, 11 білорусів, 9 євреїв, 5 молдаван, 6 поляків та інші.

Віковий склад населення: діти до 18 років – 3296 осіб (19,9 %); жителі від 18 до 30 р. – 2537 осіб (15,3 %); від 30 до 40 р. – 2247 (13,6 %); від 40 до 50 р. – 2710 (16,4 %); від 50 до 60 р. – 2053 (12,4 %); старші 60 р. – 3717 (22,4 %).
 Міських жителів у працездатному віці – 9492 особи (57,3 %), зокрема на підприємствах, в організаціях і установах – 4994 особи (52,6 %), працюють в окремих громадян – 194 особи, на власних підприємствах – 87 осіб, робота на індивідуальній основі – 211 осіб, живуть на пенсію (колишні військовослужбовці, інваліди та інші громадяни) – 631, одержують допомогу по безробіттю – 633 особи, знаходяться на утриманні інших громадян – 1782 особи та інші.
 Біографія надудайського міста сягає сивої давнини. Вперше Пирятин згадується у 1154 р. як місто-фортеця (Український енциклопедичний словник. – К., 1967. – Т.2. – С. 792-793; Енциклопедія українознавства під редакцією професора Володимира Кубійовича, видавництво “Молоде життя”, 1970, перевидано, “Львів”, 1996. – Т. 6. – С. 2048). У Лаврентіївському літописі про “град Пирятин” є запис під 1155 р. (Лаврентиевская летопись. - С.Петербург, 1846. – Т. 1. – С. 147). Безперечно, даровані Богом благодатні землі приудайя заселялись нашими далекими пращурами куди раніше (див. розділ “Археологічні знахідки”).
Отож, літописний Пирятин має чи не тисячолітню історію. Поудайя і верхнє Посулля були житницею Переяславського князівства. Під загрозою частих буйних наскоків кочівників нашим далеким предкам доводилось поряд з сохою у полі завжди тримати напоготові мечі, будувати укріплення. Декотрі досліджувачі народної усної творчості припускають, що один з трьох билинних богатирів землі Руської Альоша Попович родом з Пирятина. Мужній витязь бився з печенігами і половцями, будучи “силою не сильний, так напуском сміливий” (Зоря Полтавщини, 13.01.1985).
Цікаві версії щодо походження назви міста. За народною легендою, тутешні хоробрі жителі кидали (пиряли через тин укріплення) войовничих нападників. У краєзнавчій літературі зустрічається й таке тлумачення найменування міста. В ті далекі часи його мешканці в обмін на пшеницю купували зброю. Старослов’янською мовою пшениця називається “пиро” (звідси – пироги), а “іняти” означає – брати, скорочена форма якого – “яти”. Словосполучення “пиро” і “яти”, тобто – брати пшеницю, з деякими незначними змінами, можливо, й визначило назву поселення (газета “Шляхом Ілліча”, 20.02.1982 р.).
Вірогіднішими є версії українського історика-краєзнавця Л. В. Падалки і відомого вченого філолога О. І. Соболевського: перший вважає, що назва міста Пирятин родового походження, а другий стверджує – від власного імені Пирят, скороченого імені київського боярина XI– XIIст. Пирогоста (Питання топоніміки та ономастики.– К, 1962. – С. 83).
Пирятин – одне з давньоруських укріплень Посульської оборонної лінії на сході Київської держави, що прикривало від набігів кочових племен поселення на річках Удай, Сліпорід та Оржиця. Мудрі фортифікатори-русичі вдало вибрали місце для укріплення, використавши географічне і природне положення місцевості: з трьох сторін його омивали води Удаю і Переводу з непрохідними болотами, а з четвертого, від степу, викопаний глибокий рів з водою, обнесений земляним валом з масивним частоколом. На випадок захоплення оборонного пункту ворогом його захисники могли надійно сховатись на човнах серед боліт і нетрищ (газета “Шляхом Ілліча”, 15.01.1983 р.).
У біографії багатовікового надудайського міста, як і в людській долі, зустрічалися злети і падіння, радощі і печалі. На початку XIIIст. на Русь часто вторгалися спустошливі монголо-татарські орди. Не обминали вони і Пирятина. Його, як і багато інших поселень було зруйновано, спалено, більшість жителів знищено.
Йшли роки, десятиліття. На стику річок Удай і Перевод знову поселялися люди, відбудовували майже знищені ворожими набігами приудайські поселення. І вже 1261 р. Пирятин в літописах згадується як великий населений пункт, що входив до складу об’єднаної Сарайської і Переяславської єпархій. (Полтавщина.. – К, 1992. – С. 659). А через століття, близько 1362 р., відроджене містечко загарбано литовськими феодалами і ввійшло до складу Литовської держави. 1578 р. місто належало шляхтичу М. Грибуновичу-Байбузі. Після Люблінської унії (1569 р.) Пирятин остаточно підпадає під владу шляхетської Польщі. 1592 р. введено Магдебурзьке право, за яким хоч і неповністю місто звільнялося від центрального адміністрування і влади земельних магнатів, мало право на створення органів самоуправління, деякі пільги на розвиток торгівлі і ремесел. Польський король Сигізмунд IIIвидав привілей Олександру Корибутичу-Вишневецькому – нащадку литовського князя Ольгерда. Вишневецький на місці старого Пирятина побудував фортецю (Замок) із заслонами – валами, ровами, воротами, гарматами, гаківницями. Деякий час місто називалося Новий Пирятин. Потім О. Вишневецький на честь свого батька перейменував його в Михайлове. Та нова назва не прижилася. Її пирятинці не сприйняли, і вона невдовзі загубилася в історії.
 Після смерті Олександра Вишневецького Посуллям заволодів його брат Михайло (батько окатоличеного ненависного українського магната Ієремії Вишневецького). Деякі дореволюційні історики саме Михайлу приписують будівництво міста на руїнах і другу його назву. Але більшість дослідників відхиляють ці твердження як такі, що не відповідають дійсності.
На початку XVIIст. Пирятин позначений на карті французького військового інженера Г. Л. де Боплана як населений пункт, а в “Книге Большому Чертежу” згадується як місто (1627 р.). На той час в ньому налічувалося 1749 господарств. Довкола знаходилися володіння князів Вишневецьких. Жителі не мирилися з всілякими утисками, боролися за соціальне, національне визволення. Поповнювалася козаками Запорізька Січ і за рахунок пирятинців. 
Навесні 1648 р. козацьке військо Богдана Хмельницького за активною участю приудайців визволило місто від польсько-шляхетського поневолення. Пирятинські козаки брали участь у Зборівській, Берестецькій, Батозькій та інших битвах народно-визвольної війни.
Захоплюючу багатобарвну картину із життя-буття надудайського міста в часи славної козаччини художньо відтворив в історичному романі “Чайковський” наш земляк письменник Євген Гребінка: “... чи знаєте ви, що кілька сот років тому Пирятин був гарне, сильне, багате, сотенне місто на нашій Гетьманщині? Широко й далеко розкинувся він по схилу гори над Удаєм; раз у раз мінилися хрести церков поміж його темними, зеленими садами; гомінкими були його базари; на них голосно гриміло вільне слово, бряжчали шаблі й барвіли козацькі шапки та жупани; польські купці привозили туди тонке сукно й оксамит; ніжинський грек вихваляв свій східний крам; то блискав проти сонця вістрям кинджала, то повертав довгу, куту сріблом, гвинтівку; тим часом осторонь виспівувала скрипка, дзвеніли цимбали, і зайшлий запорожець витанцьовував навприсяди шалений танець, здіймаючи навколо хмару куряви; інколи, мов те полум’я, вирізувалася з куряви його червона куцина, інколи визирало диявольськи страшне обличчя із закрученими догори вусами, з чорним чубом, що віяв на голеній голові, і знову все зникало у вихорі танцю... Люди плескали; лункий регіт далеко розлягався по базару... Було весело !..” (Гребінка Є. Романи та повісті. – К, 1966. – С. 6 ).
З 1658 р. сотенне містечко Пирятин з розформованого Кропивнянського полку віднесено до складу Лубенського полку.
У зв’язку з руїною на Вкраїні, викликаною боротьбою козацької старшини за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького, надудайське місто занепадає.
За переписними книгами 1666 р. у Пирятині налічувалося близько 3400 жителів, котрі в основному займалися ремеслами і торгівлею (Полтавщина, там же, с. 659).
Російський природознавець, академік Петербурзької Академії наук Гільденштедт, подорожуючи по Полтавщині у 1774 р., занотував враження від відвідин Пирятина у своєму щоденнику: “На Удаї збудована гребля з одинадцятьма водяними млинами, кожен на два посади. Містечко взагалі не привабливе, стара фортеця, закладена в низькоділлі правого берега Удаю, була вкрай ветхою. Стояло дві церкви, на лівому березі ще один храм та кілька хат. Довкола фортеці, на правобережжі, безсистемно “розкидано” майже 200 осель. Нічим непримітних. У Пирятині щорічно відбувалося чотири ярмарки. Московські купці в основному тут закуповували велику рогату худобу. Бик коштував раніше 10 карбованців, а тепер ціна упала до 6 крб. Причина – нестача кормів. Четверть жита продавали за 2 крб. 40 коп. Відро горілки можна було взяти за 60 копійок. Пуд казенної солі становив 48 копійок”. (“Зоря Полтавщини”, 12.02.1996).
Із набуттям (1781 р.) сотенним Пирятином статусу повітового міста Київського намісництва почалась його планова забудова. На “Плане уездного города Пирятина” (1787 р.) нанесено публічні будівлі, зокрема квартали забудови, головні дороги. Планування південного передмістя радіальне, решти міста – порядкове регулярне.
На більш досконалому плані міста у формі прямокутника у правому верхньому куті аркуша – герб Пирятина, у нижньому лівому куті – лінійний масштаб у сажнях та інші позначки. На ньому нанесено дороги на Лубни, Прилуки, Переяслав, мурований Різдва Пресвятої Богородиці Собор, присутственні місця і торгові ряди на базарній площі перед фортечною брамою, парафіяльну церкву у замку та каплицю на міському кладовищі (Полтавщина, там же с. 662).
 Деякі відомості про забудову міста із зазначенням станової приналежності населення та його основні заняття наведено у книзі “Описи Лівобережної України кінця XVIII– початку XIXст.” На той час площа Пирятина становила 193 десятини. З півночі місто відмежовувалось р. Перевод з болотами і сінокосами в низовині, зі сходу – рікою Удаєм, болотами і лісами, з півдня і заходу – орними землями і вигонами. Мешканці міста річковою водою напували худобу, а для власних потреб використовували криничну.
До старовинного укріплення з південної сторони прилягало передмістя, розділене на чотири частини за назвами: Міська, Лубенська, Лутайська і Буревська. З колишньої фортеці вели Замковий, Загребельний та Заміський виїзди. Вулиці називались: Липовка, Стовбова, Гнойова, Лубенська, Лутайська, Бражницька, Прилуцька і Буревська.
В 1802 р. Пирятин з повітом вже належав до новоствореної Полтавської губернії, мав 471 двір і 2267 жителів.
1805 р. почалось перепланування міста за планом, розробленим Полтавською губернською креслярнею під керівництвом архітектора М. Амвросимова. На ньому торгова площа набирала форму прямокутника, від центру радіально розходились розширені і випрямлені старі вулиці. Цей план слугував основою для забудови міста за радянських часів (там же с. 662).
Зароджувалась промисловість. За контрактом з міською думою поручик Нежинцов утримував селітровий завод, на якому щоліта вироблялася одна тисяча пудів селітри. Виготовлену продукцію доставляли на порохові заводи Глухівського повіту, що на Сумщині. Там приймали її по 7 крб. за пуд. Для господарських потреб жителі міста використовували силу вітру. У Пирятині налічувалося 29 вітряків. Працювали три кузні. Розвивалась торгівля. На казенних землях знаходилось понад 30 дерев’яних лавок приватних осіб. Вражав широкий вибір товару, насамперед місцевих кустарів і ремісників. Торги відбувались щопонеділка і п’ятниці.
На той час у Пирятині налічувалося 517 жилих будинків, з них – 192 поміщицьких селян, 126 козачих, 50 дворянських, 119 міщанських, 30 служителів релігійного культу. Серед мешканців міста переважали володільні селяни – 986 душ, козаки – 720, дворяни – 184, міщани християнського віросповідання – 474, євреїв – 161. Всього 2525 душ. Основні заняття пирятинців – хліборобство, різні ремесла і промисли. Окрім польових робіт, жінки займались рукоділлям: пряли пряжу з льону, конопель, овечої вовни для власних потреб і на продаж. (газета “Пирятинські вісті”, 09.07.1999)
У 1810 р. Пирятин займав 221 десятину, у довжину простягався на три версти, в ширину – на одну. Для утворення міських вигінних земель до складу двоверстової міської дистанції навколо Пирятина включено хутір Заріччя, що належав поміщиці Марії Ограновичевій, хутір Гуленків (колезького реєстратора Андрія Гуленка), Першу та Другу Слобідку. Всього 560 будинків, 3720 жителів, з них 1820 чоловіків і 1900 жінок. Працювала поштова станція.
1863 р. у Пирятині – 483 двори, 4680 жителів, 5 церков, повітове училище, адміністративні повітові установи. Наприкінці XIXст. в місті – понад 8 тис. жителів.
Зростання економіки і торгівлі сприяли розбудові міста, що мало 57 забудованих кварталів з 914 будинками, з них 6 двоповерхових і 79 одноповерхових цегляних, решта глинобитні та дерев’яні під солом’яною стріхою. У 1900 р. кількість осель зросла майже утричі проти 1862 р., мешкало більше 7700 жителів. 
В роки першої російської революції (1905-1907 рр.) в Пирятині відбувалися страйки, зокрема, залізничників. Неспокійно було і в селах повіту. У березні 1917 р. створено Пирятинську Раду робітничих депутатів, у липні цього ж року – повітову Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів.
В січні 1918 р. встановлено Радянську владу, яку відновлено у грудні 1919 р. після звільнення міста від білогвардійських денікінських військ. Поновили роботу ревком, школи, культосвітні установи. 1920 р. взято на облік і запрацювали місцеві підприємства: виробниче товариство “Труд”, цегельний, шкіряний, колісної мазі, газованих вод та інші заводи.
1925 р. Пирятин віднесено до розряду міст, в 1926 р. засновано міську раду. З вересня 1930 р. місто безпосередньо підпорядковується столиці України – Харкову, 1932 р. Пирятин і район віднесено до складу Харківської області, а з вересня 1937 р. – до новоствореної Полтавської області.
Набувала розвитку місцева промисловість. Продукція надудайського міста: меблі, валянки, борошно, сир, масло, цегла, хліб, олія, вичинена шкіра користувалися попитом і за межами району. Будувалося житло.
Із розповідей місцевих старожилів О. В. Ніколаєнка, М. П. Голінського, Т. І. Чабали та В. Д. Фесини постає Пирятин кінця XIX– початку XXст. У ньому переважали харчова, переробна та кустарна промисловість, відбувалася жвава торгівля, квартали прикрашали сади і парки. Проте, внаслідок поспішної націоналізації, бездумної неодноразової реорганізації багато що за незначним винятком відійшло у небуття. На центральній садибі комбінату хлібопродуктів збереглися потужні млини Дунаєвського і Маляса, млин Левички біля ливарно-механічного заводу. На базі колишньої олійниці і крупорушки Бермана пізніше розрослися виробничі цехи райхарчокомбінату (нині “Завод продтоварів “Удай”). Однак і сліду не залишилось від млина і маслоробки на садибі учбово-виробничого підприємства “Електроконтакт”. До 1930 р. кооперативний млин з крупорушкою знаходився на розі теперішніх вулиць Леніна і Жовтнева. Паровий млин з крупорушкою замовк за колишнім театром Юфіта (нині кінотеатр “Родина”), поруч знаходилась цукеркова фабрика Ставицького. У 20-х роках тут заснувалась промартіль “Харчовик”. На базарній площі запашну продукцію випускала кондитерська фабрика Інтельгінда. У підвалі двоповерхового будинку (нині майдан Незалежності) працювала пекарня по випічці хлібобулочних виробів по-турецьки, за нею вздовж усього кварталу до нинішньої вулиці Радянська стояли крамниці і м’ясні лавки. Нині все повертається на круги своя. Тепер тут приватні магазини “Стимул”, “Людмила”, “Фуршет”, “Світлана”, “Світ продуктів”, “Флора” та інші.
Території нинішніх меблевої фабрики і ринку рясніли магазинами власників Супруна і Малиги з підвалами, де зберігалися свіжоморожені продукти і риба. У наріжному ветхому приміщенні колишньої контори фабрики працювали приватні магазини по продажу свіжої, копченої риби. Напроти у жилому будинку колись діяла синагога, пізніше – валяночна фабрика. На базарній площі знаходились тютюнова фабрика і майстерні Бермана по пошиттю і ремонту взуття. Нині про це нагадують приміщення приватної ветаптеки і погріб. Ще одна тютюнова фабрика колись розташовувалась на подвір’ї нинішнього районного вузла поштового зв’язку. У приміщенні, напроти будинку міської ради, знаходився кінотеатр з рестораном, поруч – кондитерський магазин Кучеренка по продажу тортів, тістечок, морозива та інших солодощів.
Колись надудайське місто потопало у зелені фруктових і декоративних дерев. До 1941 р. вабив відпочиваючих розкішний міський сад із критим театром для глядачів за нинішнім будинком відділення Державного казначейства у районі, де влітку ставились п’єси, виступав цирк, демонструвалися кінофільми, грав духовий оркестр. Фруктовий сад поблизу залізничної станції Пирятин належав земству. Неподалік був міський стадіон в обрамленні струнких тополь. 1956 р. тут поселилась контора буріння. В кінці вулиць Лубенська і Прилуцька (тепер Жовтнева та Цибаня) буяли сади Рудницького. В ті далекі часи там, де тепер житлові будинки, по вулиці Замок, був парк з літньою сценою і залою для глядачів. У давнину до Ярмаркової площі прилягав Кузнечний провулок (нині вулиця Герасименка). Тут стояло більше десятка кузень. Місцеві ковалі майстерно підковували коней, ремонтували вози, різний дрібний інвентар. Ще до 60-х років минулого століття на площі проводилась районна сільськогосподарська виставка.
1930 р. жителі Пирятина на Ярмарковій площі посадили парк. Пізніше побудували літній кінотеатр, облаштували танцювальний майданчик, ігрові павільйони, газетний кіоск. Дотепер від того розлогого парку залишилось лише кілька десятків дерев поруч з ліцеєм.
До початку 30-х років на острові Масальському будинок відпочинку приймав дітей (газета “Пирятинські вісті”, 28.10., 5.11.1991 р.).
Звересня по вересень 1943 р. – важкий дворічний період тимчасової німецько-фашистської окупації. Місто зазнало величезних збитків, зруйновано понад 600 будівель, сплюндровано зелене вбрання. Після визволення основні зусилля і кошти сконцентровувались на відбудові зруйнованого господарства (див. розділи “З ворогом двобій” та “Повоєнна відбудова”). І тільки у 50-х роках почалась розбудова міста. Появились два двоповерхові житлові будинки консервного заводу на площі Карла Маркса (тепер майдан Незалежності), на розі вулиць Леніна та Пролетарської – житло. В кінці 50-х років збудовано новий стадіон з різними спортивними спорудами, згодом – дитячо-юнацьку спортивну школу. Обладнано стадіон біля овочесушильного заводу, спортивні майданчики в різних куточках Пирятина. Розрослися корпуси консервного заводу і база контори буріння.
Потім місто знову застигло у своєму розвитку аж до 70-х років ХХ ст., коли на будівельних майданчиках появились риштування і баштові крани. Невдовзі виросли корпуси сироробного і міжколгоспного комбікормового заводів, побудовано три асфальтні заводи, бази райсільгоспхімії, міжколгоспного шляхобудівельного управління, райсількомунгоспу, здійснено реконструкцію цегельного заводу, нарощувались потужності новоствореного дослідно-спеціалізованого заводу, комбінату хлібопродуктів, філіалу Полтавського заводу “Знамя”, запрацювала телефонно-телеграфна станція.
Починаючи з 1971 р., розширюється, густішає мережа газифікації приудайського міста. Напередодні 1987 р. по вул. Леніна в Пирятині зведено перший дев’ятиповерховий житловий будинок з аптекою на першому поверсі.
На карті міста появились цілі мікрорайони житлових будинків: багатоквартирних в районі автостанції-1, на Червоноармійській і Абаканській вулицях та Червоноармійській площі, два мікромістечка геологорозвідників, кілька десятків будинків-котеджів вишикувались поблизу комбікормового заводу. Збудовано приміщення шкіл № 6 та № 2, готель “Пирятин” з рестораном “Удай”, пологовий будинок райлікарні та ін. Зведено нові приміщення райвідділу міліції і прокуратури, літні кінотеатри “Юність” та “Мир”, обладнано кілька дитячих майданчиків. Після реконструкції поширшала проїзна частина вулиць Леніна, Червоноармійської, Гагаріна, Цибаня, Жовтневої, Київської, Радянської, Пролетарської з павільйонами на автобусних зупинках. Приємно змінює свій вигляд майдан Незалежності. Заснувались нові вулиці з поетичними назвами: Козацька, Вільна, Барвінкова, Калинова, Квіткова, Молодіжна, Сонячна. Нині у Пирятині 215 кварталів, 4 площі, 92 вулиці і 37 провулків.
Чисельність населення Пирятина:

Роки
1926
1939
1946
1959
1970
1979
1987
2001
Жителі
12212
13773
10045
15203
15912
16932
18400
16560

 
До початку 60-х років Пирятинська міська рада знаходилась у колишньому приватному будинку власника Когана. На першому поверсі він тримав два магазини: один по продажу швейних машинок німецької марки “Зінгер”, другий – промислових товарів. На другому поверсі мешкав сам господар. 1962 р. у приміщенні поселилось новостворене Пирятинське територіально-виробниче управління сільського господарства. Міській раді довелося шукати пристанища у будинку по вулиці Червоноармійська, 22, через рік – тулитись разом з комунальними службами у тісному приміщенні на площі Борців Революції (тепер тут комунальне підприємство “Наш дім”). Потім міську владу переселили у приміщення по вулиці Леніна, поруч з продуктовим магазином. Нарешті в 1967 р. міська рада повернулась на своє законне місце, по вул. Леніна, 21.
Незадовго до Великої Вітчизняної війни і в перші повоєнні роки головою міськвиконкому працював О. М. Рувімський, потім – Я. О. Баглик, М. П. Копилаш, І. М. Томілов, П. І. Сизов, І. К. Біляк, Ф. О. Варава, Г. О. Фастовець, В. М. Жураба, А. А. Повшедний, Ю. А. Максименко. Близько 20 років секретарював у раді Г. Я. Холод.
На виборах 2002 р. до складу представницького органу – міської ради на альтернативній основі обрано 26 депутатів. Серед них 13 безпартійних, решта – представники дев’яти політичних партій. Виборці міста виявили високе довір”я авторитетним, енергійним, діловим громадянам Н. Г. Асташовій, І. Г. Ведмідь, Г. А. Сапсаю, В. Г. Луценко, О. Г. Любченку, Г. В. Малишкіній, В. І. Кутняку, В. В. Кривцю та К. В. Паращієнко, вдруге обравши їх своїми посланцями до міського органу влади. Секретарем міської ради обрано Г. В. Малишкіну, затверджено склад 5 постійних комісій: з питань депутатської діяльності та етики; бюджету, фінансів та соціального розвитку; екології та санітарного благополуччя; соціального захисту громадян та медицини; з питань освіти, сім’ї, молоді, культури та спорту. Для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування сформовано виконавчий комітет у складі 10 осіб, обрано двох заступників голови (М. М. Ільченко та О. А. Салміна) та секретаря. На цій посаді працювала О. В. Воронько, нині – Н. М. Шмиголь. У штаті міської ради: завідувач відділу будівництва і архітектури, два спеціалісти із земельних питань, по одному – по захисту прав споживачів та з економічних питань .
 Головною посадовою особою територіальної громади є міський голова. У травні 2002 р. ним став депутат трьох попередніх скликань міської ради, Людина року Пирятинщини (2002 р.) в номінації – “Депутат” – Д. М. Шаповал, обраний на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом поіменного голосування строком на чотири роки. Він також очолює виконавчий комітет і здійснює свої повноваження на постійній основі.
 Міська рада й виконавчий комітет забезпечують збалансований економічний та соціальний розвиток міста, ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів, здійснення завдань щодо поліпшення благоустрою, дотримання порядку і чистоти тощо.
 Органами самоорганізації населення за місцем проживання виступають 2 вуличних, 19 квартальних і 4 сільських комітети (у Верхоярівці, Заріччі, Замостищі, Калиновому Мості), котрі допомагають жителям у розв’язанні нагальних проблем.
 Чимале і клопітне міське комунальне господарство, яке об’єднує підприємства “Наш дім”, “Каштан”, міський водоканал, госпрозрахункові очисні споруди, готель “Пирятин”. У місті більше 70 тис.кв.м комунального житла, 5 котелень, 4 артезіанські водозабірні свердловини, 87 км водопровідних та 14 км каналізаційних мереж, 6 насосних станцій, 47 км доріг з твердим покриттям.
 Площа земель у межах території міської ради становить 7228 га, з них у власності і користуванні громадян – 1597 га, у тому числі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва – 352 га, городництва – майже 275 га, садівництва – 57 га, для дачного та гаражного – 18 і 5 га, лісогосподарське підприємство займає майже 1120 га.
 Останнім часом намітилась тенденція до збільшення доходів міського бюджету, сума якого в 2003 р. сягнула 2963 тис.грн., з них надходження від сплати за землю – більше 340 тис. грн., від продажу земель несільськогосподарського призначення – понад 240 тис. грн. На території міської ради 6 дошкільних та 2 заклади позашкільної освіти, на фінансування яких у 2003 р. використано більше 935 тис. грн. Влітку при будинку дитячої та юнацької творчості, станції юних техніків працюють літні табори для оздоровлення дітей. З міського бюджету фінансується дитячий дошкільний заклад “Калинка” при Калиновомостівській сільській школі. Надається грошова допомога малозабезпеченим сім’ям, зокрема тим, що з дітьми.
 Здійснюється перехід до ринкових відносин. Підприємства стали акціонерними товариствами.
 Відбувається випробування часом різних форм власності і господарювання на селі. Під час колективізації на землях довкола Пирятина було засновано 10 дрібних колективних господарств, які пізніше об’єднались у крупніші артілі. Колгоспом “Прапор комунізму” керували Ю. Г. Булкін, А. М. Кантур, В. Т. Ковінський; сільгоспартіллю “12-річчя Жовтня” – В. П. Орлов, Д. Х. Карабут, С. І. Стоколос, М. П. Іванов; колективним господарством імені Горького – І. Журавель, Ю. Васюченко, П. І. Архипов, В. П. Духов.
 З 1958 р. у результаті злиття Калиновомостівського колгоспу імені Калініна і приміського “Прапор комунізму” утворено велике господарство імені Калініна. Головами правління працювали: В. Т. Ковінський, Ф. О. Варава. 1963 р. колгосп прийняв назву “Авангард”, який очолив О. Т. Тарасенко. Потім головували: М. М. Гусак, В. Д. Логвиненко, Б. П. Крат, А. М. Іванов.
 При реформуванні села (1993 р.) колгосп перетворено на колективне сільськогосподарське підприємство “Авангард” (керівник А. І. Зубенко). 2003 р. на його базі засновано товариство з обмеженою відповідальністю (керівник В. М. Ящик), а також сільськогосподарський виробничий кооператив “Лан” і приватно-орендне підприємство “Агро-Кумік” (керівники Л. М. Коваленко, В. М. Улянченко).
 Навесні 2004 р. понад 300 пайовиків ТОВ “Авангард” відали свої земельні і майнові паї дочірньому підприємству Пирятинського комбікормового заводу “Агро” (керівник О. І. Куколенко). Решта пайовиків вирішила господарювати окремо.
 З 1990 р. у приватну власність громадян міста передано більше 1750 квартир державного житлового фонду, або 81 % від загальної кількості житла. У місті – 78 підприємств малого і середнього бізнесу, 9 торгових оптових баз, 5 приватних аптек та понад 600 приватних підприємців.
Запрацювала місцева телекомпанія. Пирятинці мають можливість регулярно дивитися, слухати місцеві новини, впроваджується кабельне телебачення. Розширюються телефонний, мобільний зв’язок, інформаційна система “Інтернет”.
 Підтримуються дружні зв’язки з побратимами Пирятина – містами Абакан, Новокузнецьк (Російська Федерація), болгарським м. Єлена. Дві вулиці носять назви Абаканська та Єлена.
Розбудовується старовинний Пирятин, молодіє в зеленому ошатному вінку. Нові вулиці найгустіше пролягають в його західній частині, біля комбікормового заводу. Сучасного вигляду набирає старовинний міський ринок, відвойовуючи, благоустроюючи заболочені землі біля Замку і Острова. В його межах виростають торгові об’єкти. Ще один благоустроєний, дбайливо обладнаний торговий центр з критим ринком та рестораном виріс на південній околиці міста, поруч з автотрасою Київ-Харків, узбіччя якої густо усіяні бензозаправними станціями, кафе, іншими торгівельними та сервісними підприємствами. А далі на південь, в широкий степ до с. Тарасівка, – земельні ділянки пирятинських трудових колективів та пенсіонерів. В оранці наділів активно допомагає міська рада. Міські комунальні підприємства “Наш дім”, “Каштан”, виробничі колективи, школярі, жителі міста піклуються про благоустрій, чистоту, збереження довкілля. Міська рада організовує змагання жителів на кращу вулицю, подвір’я, влаштовує свята вулиць, всіляко відзначає кращих господарів. Зелена зона міста розширилась до 600 га. Через Удай перекинуто нові надійні мости. Чепуриться улюблене місце відпочинку пирятинців і гостей – острів Масальський на Удаї. Впорядковуються річкові береги, пляжі.
 Міська рада є одним із співзасновників районної газети “Пирятинські вісті” та редакції районного телебачення і радіомовлення. Вона сприяє розвитку фізкультури і спорту. Традиційно проводяться змагання з футболу між вуличними командами на Кубок Пирятина серед дітей і дорослих.
 Пирятин, готуючись до свого 850-річного ювілею, поліпшує виробничі, економічні показники, благоустрій, примножує масово-культурні, спортивні досягнення, стає святковим.
 Реконструйовано міський стадіон, який з нагоди пам’ятної дати перейменовано на “Ювілейний”.
Про багатовіковий Пирятин, його довкілля йдеться в багатьох художніх творах відомих письменників: Тараса Шевченка, Надії Дурової, Євгена Гребінки, Дмитра Луценка, Івана Головченка, Олексія Мусієнка, Василя Ковпака, Дмитра Шупти, Володимира Корсунського, мемуаристів, учасників Великої Вітчизняної війни Олексія Федорова, Василя Петрова, Івана Баграмяна та інших. З предавнім поселенням на Удаї, сотенним, повітовим, районним центром Пирятином детально знайомлять читачів видання: “Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область”, “Туристу про Полтавщину”, “Пирятин. Путівник”, “Полтавщина. Енциклопедичний довідник”, “Згадаймо ті роки”, “Їм крила дала Пирятинщина”.
УТВОРЕННЯ, МЕЖІ РАЙОНУ
З метою наближення адміністративно-управлінського апарату до населення, а, отже, для посилення політичного впливу на всі сфери суспільного життя вперше за радянські часи було проведено адміністративно-територіальну реформу. Залежно від конкретних завдань соціалістичного будівництва та удосконалення адміністративно-територіального поділу район змінював своє підпорядкування і межі.
Відповідно до Постанови Президії ВУЦВКу від 7 березня 1923 р. ліквідовувався подiл губернiй на повiти та волостi, натомiсть створювалися округи та райони. Скорочувалась кiлькiсть сiльських рад. Розформований Пирятинський повiт (12 волостей) вiдiйшов до Прилуцького округу (4 волостi – до Золотонiського, 1 – до Лубенського). На території Пирятинського повiту було створено 3 райони:
- Пирятинський – з Пирятинської i Городищенської волостей, замість колишніх 42 сiльрад органiзовано 18 нових. Площа 511 кв. верст. Населення 40085 осіб;
- Березоворудський (Теплiвський) – з Теплiвської i Сасинiвської волостей. Кiлькiсть сiльрад скорочено з 11 до 7. Площа 471 кв. верст, населення 27633 особи, лiквiдувався у 1931 р., територія приєдналася до Пирятинського району;
- Харкiвецький – з Харкiвецької i Бiлоцеркiвської волостей. Кiлькiсть сiльрад скорочено з 11 до 7. Площа 245 кв. верст. Населення 15317 осіб. Розформований в 1928 р. Територiя розподiлена мiж Пирятинським i Варвинським районами.
 З 7 вересня 1923 р. по 1 лютого 1925 р. на Пирятинщині були такi сiльськi ради:
- Пирятинський район: Воскресенська, Городищенська, Григорiвська, Запорiзька, Зарiченська, Корнiївська, Короваївська, Кулажинська, Майорщинська, Максимiвська, Михайлiвська, Пирятинська, Повстинська, Слободо-Петрiвська, Тарасiвська, Ульянiвська сільські ради. Населення 35677 осіб. У 1925 р. додалася Ракiвщинська сiльрада, а Воскресенську замiнено на Першотравневу;
- Березово-Рудський район: Березово-Рудська, Бубновщинська, Грабарiвська, Гурбинська, Давидiвська, Кейбалiвська, Малютинська, Наталiвська, Сасинiвська, Смотрикiвська, Теплiвська сiльради. Населення 32025осіб;
- Харковецький район: Бiлоцеркiвська, Дащенкiвська, Дейманiвська, Каплинцiвська, Прихiдькiвська, Харьковецька, Яцинiвська сiльради. Населення 17021 особа.
На 25 лютого 1926 р. в Березоворудському районi додатково створено Вечiркiвську, Крячкiвську сiльськi ради; в Пирятинському – Мар’янiвську, Мечетiвську, Олександрiвську, Слiпорiд-Iванiвську сiльради, лiквiдовано Михайлiвську сiльраду.
У червнi 1925 р. до розряду мiст колишньої Полтавської губернії вiднесено Пирятин. 13 червня 1930 р. розформовано Прилуцький округ, а територiю Пирятинщини приєднано до Лубенського округу. 2 вересня 1930 р. ліквідовано округи. У 1932 р. запроваджено новий адмiнiстративно-територiальний подiл - обласний i районний. Пирятинський район увiйшов до складу Харківської областi.
22 сiчня 1935 р. Постановою ВУЦВКу “Про розукрупнення районiв УСРР” створено Гребiнкiвський район у складi 17 сiльрад (14 з них видiлилися з Пирятинського району).
Згiдно з Постановою Центрального Виконавчого комiтету СРСР вiд 22 вересня 1937 р. утворена Полтавська область у складi 45 районiв, в т. ч. i Пирятинського району.
 Пiд час тимчасової окупації Полтавщини німецько-фашистськими загарбниками (вересень-жовтень 1941 р. по вересень-листопад 1943 р.) територiя Полтавщини подiлялась на 12 округ (гебiтiв): до Пирятинського гебiту входили Гребiнкiвський, Драбiвський, Згурiвський, Ковалiвський, Пирятинський, Яготинський райони.
 Пiсля звiльнення Пирятинщини вiд німецько-фашистських загарбників значних змiн в адмiнiстративно-територiальному подiлi району не вiдбувалося.
На 1 вересня 1946 р. до Пирятинського району входили ради: Пирятинська мiська, Березоворудська, Бiлоцеркiвська, Вечiркiвська, Грабарiвська, Гурбинська, Давидiвська, Дейманiвська, Запорiзько-Кручанська, Каплинцiвська, Кейбалiвська, Кротiвська, Крячкiвська, Майорщинська, Максимiвська, Малютинська, Олександрiвська, Повстинська, Прихiдькiвська, Слiпорiд-Iванiвська (Шевченкiвська), Сасинiвська, Смотрикiвська, Тарасiвська, Усiвська, Харкiвецька, Яцинiвська сiльськi ради. На території району певний час існувала Шевченківська сільрада (центр – с. Слiпорiд-Iванiвка). Так названа сільська рада на честь Героя Радянського Союзу підполковника, командира 957-го стрілецького полку Г. М. Шевченка, який визволяв наш край, був поранений при форсуванні Дніпра. Помер у Пирятинському госпіталі і похований у Пирятині.
В 1954, 1956, 1958 рр. проводилося об’єднання, укрупнення сiльрад, зменшувалася їх кількість. Якщо в 1954 р. сiльрад було 25, то в зв’язку з укрупненням та з iнших причин їх разом з міською на 1 березня 1960 р. функціонувало 14: Пирятинська мiська, Березоворудська, Бiлоцеркiвська, Великокручанська, Грабарiвська, Давидiвська, Дейманiвська, Каплинцiвська, Майорщинська, Малютинська, Сасинiвська, Смотрикiвська, Тарасiвська, Харкiвецька сiльськi ради.
30 грудня 1962 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР “Про укрупнення сiльських районiв Української РСР” укрупнено Пирятинський i Гребiнкiвський райони в межах території створеного Пирятинського виробничого колгоспно-радгоспного управлiння. До Пирятинського району ввiйшли сiльради цих двох районiв та Курiнькiвська, Луговикiвська, Пiско-Удайська сiльради Чорнухинського району. Тодi до складу Пирятинсьго району входило 1 мiська i 25 сiльських рад: Пирятинська мiська, Березiвська, Березоворудська, Бiлоцеркiвська, Великокручанська, Грабарiвська, Григорiвська, Давидiвська, Дейманiвська, Каплинцiвська, Короваївська, Курiнькiвська, Луговикiвська, Майорщинська, Малютинська, Овсюкiвська, Першотравневська, Пiско-Удайська, Сасинiвська, Слободо-Петрiвська, Смотрикiвська, Тарасiвська, Теплiвська, Ульянiвська, Харкiвецька сiльськi ради.
8 грудня 1966 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР “Про утворення нових районiв Української РСР” вiдновлено Гребiнкiвський i Чорнухинський райони. У Пирятинському районi залишилися одна мiська i 12 сiльських Рад: Пирятинська мiська, Березоворудська, Бiлоцеркiвська, Великокручанська, Грабарiвська, Давидiвська, Дейманiвська, Каплинцiвська, Малютинська, Сасинiвська, Смотрикiвська, Теплiвська, Харкiвецька. До Гребiнкiвського району вiдiйшли Майорщинська i Тарасiвська сiльськi ради, якi ранiше належали до Пирятинського району.
До вiдновленого Чорнухинського району влилися Курiнькiвська, Луговикiвська та Пiско-Удайська сiльради, якi з грудня 1962 р. входили до Пирятинського району.
Пiсля 8 грудня 1966 р. Теплiвську сiльську Раду спершу було віднесено до Гребiнкiвського району, потiм рішенням Полтавського облвиконкому вiд 21 березня 1967 р. передано до складу Пирятинського району.
Продовжувалося в 60-х роках об’єднання окремих дрiбних сiл, сiльрад, проводилось перейменування населених пунктiв з однаковими назвами та з iнших обставин. 24 березня 1967 р. рiшенням Полтавського облвиконкому села Олександрiвку, Могилевщину, Рiвне Майорщинської сiльради Гребiнкiвського району передано до складу Пирятинського району з пiдпорядкуванням Сасинiвськiй сiльрадi.
9 квiтня 1973 р. рішенням Полтавського облвиконкому утворено у Пирятинському районi Вiкторiйську сiльраду з центром у с. Вiкторiя.
21 липня 1994 р. Постановою Президії Верховної Ради України новозбудованому населеному пункту Пирятинського району присвоєно найменування Новi Мартиновичі.
16 сiчня 1996 р. рiшенням Полтавської обласної держадмiнiстрацiї утворено Олександрiвську сiльраду з центром у с. Олександрiвка.
На 1 сiчня 2004 р. в районi були: Пирятинська мiська рада, Березоворудська, Бiлоцеркiвська, Великокручанська, Вiкторiйська, Грабарiвська, Давидiвська, Дейманівська, Каплинцiвська, Малютинська, Олександрiвська, Сасинiвська, Смотрикiвська, Теплiвська, Харкiвецька сiльради.

ЗНЯТІ З ОБЛІКУ НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ
. За перiод, що минув пiсля Великої Вітчизняної вiйни, в межах району за рiзних обставин знято з облiку бiльше десятка населених пунктiв.
З 1946 по 1960 рр. – селище залізничної станції Грабарiвка (пiвнiчна околиця Давидiвки), хутори Вiльний (мiж селами Олександрiвка i Вiкторiя), Запорiзька Круча (мiж селами Велика i Мала Круча), Михайлiвка (поблизу с. Майорщина), Розсошi (поблизу с. Давидiвка), Сурмачiвка (бiля с. Теплiвка), село Власiвка (бiля с. Бiлоцеркiвцi).
З 1960 по 1965рр.: селища Ворошилiвського радгоспу, Горбiвського вiддiлку радгоспу, радгоспу “Заготскот” (коло с. Вишневе), залiзничного роз’їзду Мар’янiвка (Гребiнкiвщина), села Гукове (мiж селами Сасинiвка i Грабарiвка), Журавка, Максимiвка (Гребiнкiвщина), Михайлiвка (Гребiнкiвщина).
З 1978 по 2002 рр. – села: Гришкiвка (бiля с. Смотрики), Червоний Маяк (за Яцинами в степу).
Село Царина (250 жителів за переписом 1959 р.) влилося у с. Усівка. Знято з обліку с. Острів Харківецької сільради, яке за переписом 1959 р. налічувало 36 жителів.
Невеликі хутори поблизу Пирятина i ряду сіл зникли з карти району дещо раніше.
Нинішній Пирятинський район розташований на північному заході Полтавської області, межує з Гребінківським, Лубенським і Чорнухинським районами Полтавської, Яготинським – Київської, Драбівським – Черкаської, Прилуцьким і Варвинським районами - Чернігівської областей.
Площа району 0,9 тис.кв.км, або 3,1 % від території Полтавської області. У районі 43 населених пункти. На 1 січня 2004 р. підпорядковані Пирятинській міській (м. Пирятин, села Верхоярівка, Голобородька, Замостище, Заріччя, Ївженки, Калиновий Міст) і 14 сільським радам: Березоворудській, Білоцерківській, Великокручанській, Вікторійській, Грабарівській, Давидівській, Дейманівській, Каплинцівській, Малютинській, Олександрійській, Сасинівській, Смотриківській, Теплівській, Харківецькій. Адміністративний центр – м. Пирятин.
Чисельність населення району:

Роки
1926
1939
1946
1959
1970
1979
1987
2001
жителі
67968
57774
47438
47863
43859
42104
41278
36499

 
За уточненими даними Всеукраїнського перепису населення на 5 грудня 2001 р. загальна кількість населення Пирятинського району становила 36499 осіб, що на 4929 осіб, або на 11,9 % менше, ніж за даними перепису 1989 р.
Із числа населення 16560 осіб, або 45,4 % проживали в Пирятині, 19939 особи (54,6 %) – у сільській місцевості, питома вага міського населення зросла на 1,8 відсоткового пункту порівняно з даними попереднього перепису.
Чисельність наявного сільського населення в районі на 5 грудня 2001 р.

Найменування сіл
Обидві статі
чоловіки
жінки
Пирятинська міська рада
1225
575
650
Верхоярівка
238
108
130
Голобородька
61
26
35
Замостище
225
110
115
Заріччя
267
131
136
Ївженки
1
-
1
Калиновий Міст
433
200
233
Олександрівська сільрада
612
266
346
Олександрівка
504
220
284
Могилевщина
20
7
13
Рівне
88
39
49
Білоцерківська сільрада
899
386
513
Білоцерківці
398
175
223
Яцини
501
211
290
Березоворудська сільрада
2903
1507
1396
Березова Рудка
1962
1076
886
Вечірки
382
172
210
Крячківка
463
216
247
Мар’їнське
96
43
53
Великокручанська сільрада
2472
1124
1348
Велика Круча
1861
853
1008
Мала Круча
46
18
28
Повстин
565
253
312
Вікторійська сільрада
1131
494
637
Вікторія
1037
462
575
Архемівка
94
32
62
Грабарівська сільрада
625
258
367
Грабарівка
625
258
367
Давидівська сільрада
2432
1129
1303
Давидівка
775
345
430
Гурбинці
325
136
189
Кроти
332
208
124
Нові Мартиновичі
1000
440
560
Дейманівська сільрада
1126
485
641
Дейманівка
637
271
366
Прихідьки
474
208
266
Шкурати
15
6
9
Каплинцівська сільрада
745
320
425
Каплинці
478
200
278
Усівка
267
120
147
Малютинська сільрада
739
332
407
Малютинці
739
332
407
Сасинівська сільрада
1501
668
833
Сасинівка
707
309
398
Кейбалівка
363
169
194
Леляки
172
72
100
Меченки
86
32
54
Першотравневе
158
79
79
Червоне
15
7
8
Смотриківська сільрада
950
414
536
Смотрики
950
414
536
Теплівська сільрада
1062
485
577
Теплівка
1062
485
577
Харківецька сільрада
1381
607
774
Харківці
651
279
372
Високе
129
57
72
Вишневе
601
271
330
Разом
19803
9050
10753

За даними перепису із загальної чисельності населення району налічувалось 16764 чоловіки (46 %), жінок – 19703 особи (54 %), тоді як у 1989 р. частка чоловіків становила 45,3 %, жінок – 54,7 %.
З числа постійного населення кількість громадян України – 36292 особи, інших країн – 132, в тому числі громадян СНД – 131 особа, осіб без громадянства – 75.
У національному складі населення переважна більшість українці – 34520 осіб (94,6 % від загальної кількості жителів). За період з 1989 р. їх кількість зменшилась на 8,8 %, а питома вага серед жителів району зросла на 3,2 відсоткового пункту. На другому місці за чисельністю росіяни, кількість яких порівняно з попереднім переписом зменшилась на 48,7 % і налічувала 1563 особи. Питома вага росіян у загальній кількості населення зменшилась на 3,1 % і становила 4,3 %.
 Українську мову вважали рідною 94,8 % населення району, що на 4 % більше, ніж за даними перепису 1989 р. Російську мову визнали рідну 4,8 % населення. Порівняно з минулим переписом цей показник знизився на 3,8 %. Частка інших мов, які були вказані в якості рідної, за міжпереписний період зменшилася на 0,2 % і становила 0,4 %. (Національний склад населення та його мовні ознаки. – Полтава.: Полтавське обласне управління статистики, 2003.)
Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчують тенденцію до підвищення його освітнього рівня.
Район розташований у межах Дніпровської низовини. Для північно-східної і східної частин його території (заудайя) характерний рельєф, пересічений глибокими балками, ярами та байраками, решта – слабо пересічена рівнина з помірним нахилом на схід до пойми р. Удай, що ділить район на дві частини. Одна з них розташована у зоні мішаних лісів, друга – лісостеповій зоні (Полтавщина.Енциклопедичний словник. – Полтава, 1992 - С.666). З корисних копалин є поклади якісних глин, насамперед біля сіл Харківці, Білоцерківці, Яцини, Мала Круча, придатних для виробництва цегли, гончарної черепиці та глиняного посуду, а також будівельний пісок поблизу с. Дейманівка. Для будівництва та утеплення житла донедавна застосовувався очерет. По річках Удай, Перевод і Гнила Оржиця містяться значні запаси торфу, що раніше використовувався як паливо, а з торфокрихти виготовляли торф’яно-гнойові компости – поживу для підвищення родючості ґрунтів. Містяться також поклади соди і кам’яної солі.
Площа сільгоспугідь у районі по всіх товаровиробниках, включаючи індивідуальні господарства громадян, становить 65 тис.га, у тому числі орної землі 55,2 тис.га. Основні сільгоспкультури: озима пшениця, ярі зернові і зерно-бобові, кукурудза, цукрові буряки, соняшник. Розводиться велика рогата худоба, свині, птиця. У структурі сільськогосподарського виробництва рослинництву належить 67 %, тваринництву – 33 %.
Велику природну і господарсько-побутову цінність являють собою лісові насадження, які займають понад 9 % загальної площі.
(За матеріалами книги «Пирятинщина: Ст., нариси, фотодок. / Упоряд.: О.Г.Бажан, А.Ф.Малишкін. - К.: «Просвіта», 2004. - 416 с.)
 
[версія для друку]
TyTa