bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

   
     
    Ласкаво просимо !    
  Пирятинщина сьогодні переживає період відродження, що свідчить про її великі перспективи і невичерпні сили для економічного, промислового, культурного розвитку. Пирятинський район має статус екологічно чистої місцевості, що сприятиме розвитку туристичної та рекреаційної галузей. Але ми розуміємо, що забезпечити подальше економічне зростання можливо за рахунок залучення інвестицій в економіку району. Сподіваємось, що спільними зусиллями ми закладемо фундамент ваших та наших майбутніх успіхів!  
 

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

Підприємства міста
ВАТ «ПИРЯТИНСЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД»


В архівних документах, біографіях працівників пирятинська промартіль «Металіст» згадується 1928 р. її після Великої Віт¬чизняної війни об'єднали з артіллю «Коопторф», очолюваною І. С. Донченком. Діяли чотири дільниці торфорозробок: Давидівська, Сасинівська, Височанська та Перевод. Із 1946 по 1954 р. підприємством керував Г. О. Алєксєєв, потім — А. В. Ми-хайловський, Г. С. Гаврилов. Зі створенням на базі промартілі 1957 р. районного промкомбінату його директором працював С. М. Чечельницький, а з 1967 по 1975 р. — А. П. Довженко. 1975 р. підприємство реорганізовано у ливарно-механічний за¬вод (директор А. П. Довженко), з 1981 р. — дослідно-спеціалізо¬ваний завод (директор П. І. Маковецький).

Свого часу до ливарно-механічного заводу належала дільни¬ця масового пошиття, яка нараховувала майже 70 робітниць. Вони шили жіночі халати, сукні, дитячий одяг, натільну та постільну білизну. Основні ж дільниці підприємства — ливарна та алюмінієвого литва, по виготовленню автонапувалок, ча¬вунів, дверцят для плит, ніжок для садових лавок тощо. Широ¬кий попит мали вироби дослідного спеціалізованого заводу, зок¬рема навантажувачі гною для великих тваринницьких комп¬лексів. Колектив машинобудівників на власні кошти спорудив два дев'ятиповерхові житлові будинки у центрі Пирятина та інші оселі.

1995 р. на базі дослідного спеціалізованого заводу організова- но відкрите акціонерне товариство «Пирятинський ливарно-ме¬ханічний завод» (голова правління В. І. Головко). Змінився про¬філь підприємства, дещо розширився асортимент продукції, але основними залишилися автонапувалки. Колектив виготовляв ремкомплект та запасні частини до гноєтранспортера, пристрої для збирання соняшнику комбайном «Дон-1500», чавунне лит¬во та інші вироби.

Яскраві сторінки у трудову біографію підприємства вписали робітничі династії: Євдокія Кузьменко та її син Борис, чоловік сестри Леонід Черниш, його сини Павло та Олександр, брат Во¬лодимир та його дружина Галина, інші виробничники.

КП «ПИРЯТИНСЬКИЙ СИРЗАВОД»


Пирятинському сир заводові передував колишній маслозавод, заснований 1920 р. на Прилуцькій вулиці (нині вул. Цибаня). 1935 р. підприємство реконструйоване, пізніше — розширене. Першим директором маслозаводу був Бондаренко, опісля — Г. М. Васюченко, І. К. Стельмашенко та Ф. X. Карабут. До війни у приміщенні по вулиці Лубенській (тепер вул. Жовтнева) зна¬ходився цех по виготовленню твердого сиру, куди пізніше й пе¬ребазувався маслозавод. На старому сирзаводі директорами працювали Т. Я. Майданников, Г. О. Нарем, Ю. М. Васюченко, М. А. Хільченко, Ф. X. Карабут, С. М. Чечельницький, М. П. Ко-пилаш і П. А. Маяцький. Тут переробляли майже 40 тонн моло¬ка за добу.

Зі збільшенням виробництва молока у колективних господа¬рствах гостро постало питання будівництва підприємства з про¬ектною потужністю переробки 180 тонн молока за добу при дво¬змінній роботі. 21 жовтня 1969 р. директор будівництва Г. І. Са¬ло та спеціально створена комісія забили перший пакілець на будівельному майданчику, а 21 січня 1974 р. було підписано акт про введення в експлуатацію нового заводу, директором якого став Г. І. Сало. Трьом видам продукції (російському сиру, верш¬ковому маслу та молочному цукру) було присвоєно Державний знак якості. Сирзаводом 1978 р. почалося спорудження нового цеху замінника незбираного молока для випоювання телят. 1982 р. завод очолювала І. Є. Кошелєва, потім — Ф. А. Сайно, А. Т. Різвий.

У квітні та жовтні 2003 р. торгова марка «Молочний шлях» за сири сичужні тверді стала переможцем на Національному рейтингу «Краща торгова марка». Знак якості «Вища проба» присвоєно сирам «Російський», «Пирятинський», «Голландсь¬кий» та вершковому маслу «Селянське». Розвиваються також підсобні промисли. Тут солять і коптять рибу, продукують со¬няшникову олію, переробляють сою, працюють млин, пекарня, заводська їдальня тощо. Продукція сирзаводу висококонкурентна на внутрішньому і зовнішніх ринках, її охоче розкупову¬ють пирятинці, жителі Києва, Полтави, Москви та інших міст.

Найціннішим скарбом трудового колективу є його працьо¬виті, ініціативні й винахідливі люди. Колектив шанує ветеранів виробництва, пенсіонерів. Серед них І. П. Маляр, О. В. Шмиголь, Б. В. Матушевський, М. С. Чайка, К. М. Сав'яненко, Н. Ю. Прохорова, Л. П. Омелюх та інші. За високі, стабільні ви¬робничі показники підприємства, особисту ініціативу та бла¬годійність директор заводу В. М. Гаркуша, який очолив підпри¬ємство 1998 р., удостоєний відзнаки Української Православної Церкви — ордена «Почесний Хрест».

ВАТ «ПИРЯТИНСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ»


Із 1890 р. на північній околиці Пирятина діяв пункт по забою худоби, на базі якого 1946 р. утворено м'ясокомбінат, який очо¬лювали Н. Є. Смірнов, В. І. Фортунський, Ломоносов, П. М. По¬пов, В. П. Манійчук, І. К. Біляк, Г. Д. Бєлашов, Л. С. Гаврилен¬ко, І. М. Демченко. 1970 р. директором став молодий спеціа¬ліст, здібний і енергійний організатор виробництва Л. М. Пав¬ленко. Під його керівництвом трудовий колектив власними си¬лами реконструював ковбасний цех, збудував мехмайстерню, адмінкорпус із побутовими кімнатами, їдальню, магазин. Помітно зросли обсяги виробництва продукції, розширився асортимент, поліпшилася якість ковбасних виробів. Потім ди¬ректорували В. С. Коноваленко і П. П. Гнатнж.

Через різке зменшення поголів'я худоби у колективних гос¬подарствах зменшилося число працюючих, зріс борг по заробіт¬ній платні. Відродився колектив із приходом 1999 р. на посаду голови правління Г. М. Шаптали. Знайшли надійного інвестора, за допомоги вітчизняних і закордонних фірм технічно переоснастили цехи, впровадили високоефективну технологію виго¬товлення ковбасних виробів. У Пирятині, Києві та інших містах відкрили кілька фірмових магазинів. Комбінат віддав борги здавцям худоби, розрахувався з інвестором. Розширилася зона заготівлі сировини за рахунок сусідніх з Пирятином районів. Питома вага закупленої живності у населення сягнула майже 70 %. Асортимент ковбасних виробів розширився з 20 до 70 найменувань. Майже подвоїлась кількість працюючих на ком¬бінаті.

Гордість колективу — трудові династії, кадрові робітники, ве¬терани праці: Ф. А. Старобінець, Н. П. Нечипоренко, С. І. Міщенко, М. І. Роздабара, Т. С. Ялова, П. А. Продай, В. П. Чутко-ва, Є. П. Куча його сестра Лісіцина Р. П. Із 2003 р. підприємство очолив син Г. М. Шаптали — Анатолій Григоро¬вич. Трудовий колектив поповнився молодими працівниками.

ПМП«ЛУКУЛЛ»


Приватне мале підприємство «Лукулл» — це виробничо-тор¬говельне підприємство, створене у с. Харківці Пирятинського району. Предметом його діяльності є закупівля ВРХ і свиней живою вагою, їх забій з подальшою переробкою м'яса, виготов¬лення ковбасних виробів та їх реалізація. На підприємстві 47 працівників.

З 1999 року запровадило виїзну торгівлю, для чого орендує на ринку «Юність» у м. Києві та на колгоспному ринку і автос¬танції №1 у м. Пирятині торговельні лотки. Очолює цей висококваліфікований колектив однодумців виконавчий директор Ана¬толій Миколайович Омелюх.

ПИРЯТИНСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ


З-поміж підприємств переробної промисловості Пирятина од¬ним з найбільших є комбінат хлібопродуктів. Його далекий по¬передник — млин обойного помелу зерна потужністю 18 тонн збіжжя за добу, побудований братами Малясами у 1866—1868 рр. Згодом (1881-1888 рр.) брати Дунаєвські і Голінський звели по¬руч млин сортового помелу. 1925 р. обидва млини було націоналізовано.

Першим директором млина сортового помелу став Блюмкін, обойного — Бєлуш. Невдовзі обидва підприємства об'єднали у млин 6/7, із 1939 р. — держмлин 6/7. Під час фа¬шистської окупації млини було зруйновано. Млин № 7 відбуду¬вали наприкінці 1944 р., млин № б — 1974 р. Самовіддано пра¬цювали на відбудові підприємства П. С. Кацалап, М. І. Щепанський, М. М. Павелко, А. А. Рахмаїл, А. А. Батрак, Т. П. Хар¬ченко, Д. І. Шевченко, інженер П. П. Зубов та багато інших мельників.

Паралельно існував пирятинський пункт «Заготзерно», до складу якого 1947 р. увійшов пункт Держстрахфонду, невдовзі — сінопункт. 1959 р. пункт «Заготзерно» і Грабарівський хлібо¬приймальний пункт підпорядкували держмлину 6/7, потім при¬єднали млин № 25 (колишній Левечки), зведений 1910 р. Свого часу його очолювали Клок, Білашов, Баглик, І. П. Чоха, І. Я. Миронов, І. С. Проценко, В. О. Сичов. Після об'єднання з комбіна¬том хлібопродуктів організація називалась укруппункт «Загот¬зерно», потім — реалбаза «Заготзерно», реалбаза хлібопродук¬тів, яка разом із млином об'єдналась у Пирятинський млинкомбінат, із 1962 р. — комбінат хлібопродуктів.

На розширених потужностях перероблялось до 200 тонн зер¬на за добу, у крупоцеху — до 130 тонн. Працювали їдальня, клуб, бібліотека, медпункт, сауна.

Майже півсторіччя на підприємстві трудився Панас Григоро¬вич Черниш, який брав участь у будівництві млина Дунаєвських. Споруджував його також Т. І. Чередніченко, котрий по¬тім працював вибійником. Тут же трудились його сини Антон і Петро, опісля — онука Г. Т. Жижела, її донька М. Д. Громадсь¬ка зі своїм чоловіком С. Т. Громадським та їхня донька Валенти¬на Міхненко. До революції у млині працювала сім'я Артема Зай-ченка — сини Матвій, Іван і Олексій та дочка Катерина. До 1917 р. трудився Семен Кікто. Восьмеро його синів і доньок, їхні діти і онуки теж стали борошномелами. Вже понад 20 осіб з родини Кікто пішли на пенсію, нині працює п'яте покоління. На зміну батькам стала молода зміна з трудових династій Тютюнників, Упирів, Шишкіних, Кривобоків, Лавріненків, Нікітиних, Кірікеєвих, Зайченків, Шевченків, Бойків та інших. Нині борошно-мели трудяться на дочірньому підприємстві Державної акціо¬нерної компанії «Хліб України» «Пирятинський комбінат хлі¬бопродуктів».

Очолювали це підприємство І. І. Поляков,К. Д. Притула, О. В. Усенко, М.Г. Бондаренко, нині директорує В. М. Клепач.

ВАТ «ПИРЯТИНСЬКЕ РЕМОНТНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО»


В 2001 р. колектив підприємства відзначив 70-річний ювілей від дня заснування Пирятинської машинно-тракторної станції (МТС). Першим її директором був М. Г. Коваленко. Тракторний парк станції 1931 р. налічував 16 тракторів «Фордзон» і «Влади-мирец».

По Великій Вітчизняній війні МТС очолив І. Ю. Фесина, не¬вдовзі — В. Т. Ковінський. 1958 р. МТС реорганізовано в ре¬монтно-технічну станцію (РТС). Згодом її перейменували на районне відділення «Сільгосптехніки». У 70-х-80-х роках ми¬нулого сторіччя автопарк підприємства налічував 130 автома¬шин, діяли станція по обслуговуванню тваринницьких ферм, реммайстерня, склади по торгівлі запчастинами і сільгосптехні¬кою, які 1986 р. відійшли до новоствореного підприємства «Рай-постач» (директор О. П. Ковтун).

1978 р. підприємство перейменоване на районне виробниче об'єднання по виробничо-технічному забезпеченню сільського господарства. Впродовж 1984-1990 рр. трудовий колектив очо¬лював М. А. Бичок. 1986 р. «Райсільгосптехніку» перейменува¬ли на Пирятинське ремонтно-транспортне підприємство (керую¬чий Л. П. Пройда). 1995 р. ремонтники приватизували підпри¬ємство.

Ремонтники надавали послуги хліборобам Пирятинського і сусідніх районів: ремонтували двигуни, паливні насоси, шліфу¬вали колінчасті вали, лагодили ходові частини тракторів, допо¬магали орати, сіяти, обробляти лани. Колектив автогаража ви¬конує замовлення по перевезенню вантажів. РТП орендує землю в господарствах, реалізовує запчастини до сільськогосподарсь¬кої техніки.

Трудовий колектив очолювали І. Ф. Бутко, П. К. ІИахерай, А. А. Мележик, нині — О. І. Зайковський.

ВАТ «ПИРЯТИНСЬКИЙ КОМБІКОРМОВИЙ ЗАВОД»


Підприємство, засноване 1975 р. на пайові внески колгоспів району, спеціалізувалося на виробництві комбінованих кормів для сільськогосподарських тварин і птиці. Першим директором заводу був Д. Т. Нечипоренко, із 1979 р. — О. С. Снаговський. Впродовж понад двох десятиліть під його керівництвом розши¬рено і зміцнено виробничо-технічну базу, нарощено потужності підприємства. Господарським способом трудовий колектив по¬будував два механізовані зерносклади, цехи для екструдуювання сої, виготовлення соляно-мінеральних брикетів, плющеного зерна гороху, трав'яного борошна, зв'язавши їх транспортною галереєю зі складськими приміщеннями, а також склад для зберігання білково-вітамінних добавок. Спорудили адміністра¬тивно-побутовий комплекс, гараж для чотирьох кормовозів, трансформаторну підстанцію, 30-тонні ваги, проклали під'їзні і внутрізаводські дороги з твердим покриттям. Виготовлення різ¬номанітних комбінованих кормів для худоби довели до 20 тис. тонн нарік.

У 90-х роках минулого сторіччя через різке зменшення по¬голів'я худоби і птиці у господарствах району та відсутність власних оборотних коштів намітився спад виробництва продук¬ції. Не поліпшилась ситуація і після створення відкритого ак¬ціонерного товариства «Пирятинський комбікормовий завод». І тільки з березня 2003 р., коли запрацювали ринкові механізми, почалися зміни на краще. Газифіковано і зміцнено матеріально-технічну базу виробництва, впроваджується його комп'ютери¬зація, придбано нове лабораторне обладнання- Паралельно здій¬снюються реконструкція та переобладнання підприємства. Се¬редня виробнича його потужність — 50 тонн комбікормів за до¬бу. Колектив надає також послуги з просушування та зберіган¬ня зерна. Нині голова правління ВАТ «Пирятинський комбікор¬мовий завод» — В. Л. Панасюк. Дочірнє підприємство заводу «Агро» орендує землю приміського сільгосппідприємства «Авангард» і Сасинівського господарства.

ПИРЯТИНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО


У січні 2004 р. виповнилося 10 років Пирятинському держлісгоспу, який входить до складу обласного об'єднання «Полтаваліс». У його підпорядкуванні п'ять лісництв Пирятинського, Гребінківського, Лохвицького та Чорнухинського районів. За¬гальна площа — 18,3 тис. га, з них ліси Пирятинського лісницт¬ва (лісничий Олександр Любченко) — 6,3 тис. га. Згідно з лімітом щороку кількість вирубуваної деревини не перевищує 1200 куб. м. До 5 тис. куб. м. кругляка переробляється на пило¬матеріали у Пирятинському лісництві. Обсяг реалізації про¬дукції цього підрозділу становить 560 тис. грн. на рік. Онов¬люється матеріально-технічна база. 2003 р. придбано сучасне деревообробне обладнання на суму 450000 грн.

Щороку у держлісгоспі насаджуються нові лісові культури на площі понад 200 га, в тому числі в Пирятинському районі — не менше 40 га. Переважають дуб і сосна звичайні, ясен та інші породи дерев. У Чорнухинському лісництві створено базовий лі¬сорозсадник по вирощуванню лісових, деревних та чагарнико¬вих порід. У кожному лісництві є тепличні господарства по ви¬рощуванню вічнозелених насаджень.

Впродовж 2002-2003 рр. реконструйовано пункт переробки деревини Пирятинського лісництва, де виготовляється експорт¬на продукція. Працюють два технологічні потоки з виробництва заготовок для європалет і паркету. Змонтовано нову лінію дере¬вообробного обладнання, що дало змогу прискорити швидкість виробничого процесу, поліпшити якість продукції. Загалом держлісгосп випускає понад тридцять найменувань продукції: заготовки для європіддонів, меблеві заготовки, штахет, пилома¬теріали та інше. Проводяться також заготівля березового соку, лікарської сировини, плодово-ягідної продукції. Лісівники зай¬маються бджільництвом.

Загальна кількість працюючих — 193, в тому числі у Пиря¬тинському лісництві — 87. Очолює колектив Анатолій Дащенко.

НАФТОГАЗОРОЗВШУВАЛЬНА ЕКСПЕДИЦІЯ


Початок бере з 50-х років минулого сторіччя, коли у Чорнухах створили структурно-пошукову партію об'єднання «Укрсхіднафтогазрозвідка». 1956 р. її передислоковано у с. Заріччя, згодом — у Пирятин на вул. Урожайна. На цій базі почала діяти автоколона № 4 по транспортному обслуговуванні щойно створе¬ної Пирятинської контори буріння республіканського тресту «Укрнафта», з лютого 1970 р. — нафтогазорозвідувальна експе¬диція глибокого буріння. Нині це структурний підрозділ до¬чірнього підприємства «Чернігівнафтогазгеологія» Національ¬ної компанії «Надра України» (з 2000 р. начальник Я. М. Мель¬ник).

Завдяки зусиллям пирятинських геологорозвідників майже щороку на карті корисних копалин України з'являлися нові ро¬довища: Чорнухинське, Гнідинцівське, Прилуцьке, Леляківсь-ке, Чижевське, Рудівське, Артюхівське, Анастасівське, Васи-лівське, Перекодівське, Щумське, Яблунівське, Коржівське, Свиридівське та інші у Полтавській, Чернігівській та Сумській областях. Від часу заснування експедиції поблизу залізничної станції Пирятин виросла її потужна виробнича база, в місті по¬будовано два мікромістечка геологорозвідувальників, п'ятипо¬верховий будинок навпроти автопідприємства, дитячий садок «Червона Шапочка».

2001 р. обсяг геологорозвідувальних робіт збільшився у 2,6 раза проти попереднього року, сягнувши ЗО млн. грн. Зараз у експедиції працює понад 300 осіб, 50 з яких — молодь. Помітний слід у здобутках колективу залишили головні геологи: кавалер ордена Леніна П. П. Фатков і М.П. Зюзькевич, начальник плано¬во-економічного відділу О. Г. Сачков, трудові династії Медвєдєвих, Пархоменків, Остапенків, Поліщуків, подружжя Яро¬шенків, Федюшків, Цимбалістих, Сагайдаків, Лисенків, Множинських, Сутуг. Транспортне обслуговування експедиції забез¬печує Пирятинська АК-4 управління технологічного транспорту «Чернігівнафтогазгеологія» (начальник О. Л. Гуленко).

ЗАТ «ЗАВОД ПРОДТОВАРІВ «УДАЙ»


У повоєнний період одним із основних виробників продуктів харчування в Пирятині був райхарчокомбінат, який очолювали 3. М. Ставицький, М. Г. Жалкий, І. С. Троценко, І. П. Чоха та В. О. Сичов. Після його реорганізації 1976 р. утворилась харчос¬макова фабрика — директор В. О. Сичов. Підприємство випус¬кало чотири види продукції: безалкогольні напої, сухий кисіль, гречані крупи та соняшникову олію. 1985 р. харчовики почали виробляти хлібний квас. Впродовж наступних років випуск то¬варної продукції подвоївся, хлібного квасу зріс у півтора, сухо¬го киселю — майже у п'ять разів. З'явилися нові види продук¬ції: кисіль сухий брикетований, крем заварний, мус фруктово-ягідний, карамель фігурна, понад десять найменувань безалко¬гольних напоїв (чорноплідно-горобиновий, іскристий, тархун, гроно, грушевий та інші). Розширилися види послуг для насе¬лення. Проводилась переробка яблук на сік, рапсу, рижію, кользи, грубий помел зерна тощо. Побудовано адміністратив¬ний корпус, встановлено нове технологічне обладнання у вироб¬ничих цехах.

В середині 90-х років минулого сторіччя на базі харчосмако¬вої фабрики засновано закрите акціонерне товариство «Завод продтоварів «Удай», який після приватизації дещо змінив про¬філь виробництва. Понад десять років головою правління пра¬цював Борис Кузьменко, тривалий час інженерну службу очолював Григорій Кушніренко.

ТОВ «ПИРЯТИНСЬКА ХЛІБОПЕКАРНЯ»


З давніх-давен пирятинські пекарі славилися на всю округу своїми хлібобулочними виробами, особливо смачними бублика¬ми. Ще з дореволюційних часів минулого сторіччя пекарня роз¬ташовувалась в центрі Пирятина (нині — по вул. Леніна, 13). Спершу це було невеличке підприємство з випічки хліба, бо більшість жителів міста і довколишніх населених пунктів заз¬вичай робили це самі. Поступово пекарня розширювалася, наро¬щувала потужності. До 1976 р. входила до складу Пирятинського харчокомбінату, потім виділилась у самостійне підприємство «Пирятинська мехпекарня», яке очолив Д. О. Клименко. Пізніше директорами працювали В. Ю. Богомаз, М. М. Шаповал і П. П. Гнатюк, який очолював мале підприємство «Пирятинсь¬ка хлібопекарня», а з 2003 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Пирятинська хлібопекарня» — С. І. Кузьменко.

Найбільшого розквіту мехпекарня досягла у 80-х роках ми¬нулого сторіччя. Колектив пекарів випускав 43 види хлібобу¬лочних виробів. Рецептуру нових видів продукції розробили працівники заводської лабораторії під керівництвом майстра хлібопечення В. А. Валько. Хліб випікався за традиційними старими методами без застосування синтетичних поліпшувачів, духмяні смачні хлібини і булки мали широкий попит серед спо¬живачів. Наприкінці 90-х років XX сторіччя обсяги випуску хлібобулочних виробів скоротилися майже вчетверо. Потім че¬рез організаційні огріхи у виборі форм господарюванні при пере¬ході на ринкову економіку підприємство почало занепадати. За¬раз колектив пекарів відновлює асортимент продукції, збільшує обсяги її реалізації.

ЗАВОД «ПРАПОР»


Головне приміщення по вул. Фабричній у м. Пирятин, де роз¬міщено завод «Прапор», будувалося частинами у різні часи. У 30-і роки минулого сторіччя тут діяло підприємство легкої про¬мисловості. Після війни певний час експлуатувалось Пиря-тинською машинно-тракторною станцією. 1951 р. після розши¬рення головного корпусу тут розміщалась промартіль ім. Фрунзе, яка спеціалізувалася на випуску сит та іншого інвентаря. 1968 р. створено ткацький цех № 2 Лубенської ковдро-повстяної фабрики, який щороку виробляв понад 350 тисяч ковдр «Березанська». Очолювали підприємство В. І. Горєлов, Л. П. Чер-ниш, М. Н. Івахненко, 3. С. Полковникова, Д. О. Клименко та Г. В. Погоріла.

1979 р. на базі ткацького цеху створено філію Полтавського заводу «Знамя». Цех виготовляв деталі і вузли для різних при¬ладів, складні та автоматичні парасольки (400 тис. штук за рік), господарські сумки (80 тис. шт.), електронні блоки до магніто¬фонів «Електроніка-210 С», «Електроніка-310 С», «Полтава-210 С». 1989-1998 рр. підприємство очолював О. Г. Харченко, потім — А. Ф. Оксенчук. 11 листопада 2001 р. в Пирятині ство¬рено державне підприємство завод «Прапор».

УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ


Пирятинське УВП УТОС — одне з найстаріших підприємств цієї системи в області. Засновано 1935 року на базі артілі «Допо¬мога». Спочатку називалося «Пирятинський райтос» і було не¬великим. 1936 року УВП УТОС спеціалізувалося по випуску мотузок, господарських авосьок, картонно-паперових виробів. Під час німецько-фашистської окупації підприємство не працюва¬ло. Післявоєнною продукцією Райтосу були валянки, мотузки, авоськи і шорні вироби. 1973 року підприємство увійшло до складу УВО «Електроконтакт» УТОС як філія № 3 і виробляло алюмінієві ковпачки, цоколі для люмінесцентних ламп, авось¬ки, а з 1983 року — меблеві петлі. З 1992 року розпочало випуск фільтроелементів, а з 2000-го — електророзеток.

1999 року Пирятинську філію № 3 перереєстровано на УВП Полтавського УВО «Електроконтакт» УТОС. Підприємство на¬лічує понад 100 чоловік працюючих, із них 60 — інваліди по зо¬ру. Виробляє фільтроелементи різного типу та електророзетки. Розташоване у м. Пирятин по вул. Єлени, 12. Керівник — Василь Портной.

ПИРЯТИНСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА


Одне із найстаріших і найвідоміших підприємств міста. Зас¬нована 1932 р. Входила до складу Полтавського виробничого об'єднання «Полтавдрев». Мала два виробничі цехи і три діль¬ниці. Виготовляла столи, шафи для одягу і книг, тумбочки, на¬бори меблів та інші товари народного вжитку. Мала багато за¬мовників і споживачів. Розташована на Майдані Незалежності, 2. Директором чимало років працював М. М. Панченко. На межі двох тисячоліть реорганізована у відкрите акціонерне товарист¬во (ВАТ) «Пирятинська меблева фабрика» і товариство з обме¬женою відповідальністю (ТОВ) «Деревопереробна компанія «Пирятиндрев» (керівник Сергій Ярошенко). Виготовляє на за¬мовлення різноманітні заготовки.

РАЙОННА ДРУКАРНЯ


До 1917 року потреби повіту задавольняли друкарні Аврама Рибкіна та міщанина Хаїма Селецького (м. Пирятин), міщанина Айзіка Калчинського (м. Яготин, Пирятинського повіту). (Пол¬тавщина. Довідник там же, с. 258). 1932 р. всі райони області мали друкарні. Фашистські окупанти при відступі з Полтавщи¬ни восени 1943 р. повінстю зруйнували Пирятинську друкарню. Працівники редакції і друкарні зі згарищ вибрали шрифти, по¬лагодили техніку і 7 листопада 1943 р. випустили перший після визволення номер районної газети «Зоря комуни». Зростала, розширювалася база районної друкарні, випуск друкованої про¬дукції, тираж районної газети становив понад 10 тис. примірни¬ків. Керівниками колективу друкарні працювали М. А. Журба, Г. М. Сагайдак, І. В. Кацалап, В. І. Горєлов, М. Я. Назаренко, А. П. Протасов, К. О. Марчук, А. І. Кошелєв, нині — Н. М. Кар-ман. Десятки років друкарській справі віддали подружжя Г. М. і К. А. Сагайдаків, О. Г. і Є. К. Луценків, фахівці цієї спра¬ви А. О. Гасан, О. С. Лець, Н. І. Купріян, Т. К. Білоус, 3. Л. Чунадра, Л. А. Бажан, О. М. Хоменко, П. К. Третяк, М. П. Медведенко, Т. П. Радченко, Л. С. Вушак, Н. О. Селюх, Л. Є. Коган, Н. А. Кропивна.

ПИРЯТИНСЬКИЙ ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД


Одне з найстаріших підприємств міста. Перший цегельний завод почав діяти 1859 року у західній частині Пирятина, бага¬тій високоякісними запасами глини. Наприкінці XIX сторіччя запрацювали ще 4 заводи, які 1904 р. виробляли 1,2 млн. цегли. На їх базі створено один цегельний завод по вулиці Цибаня, 2, який 1972 року реконструйовано й переведено на газове опален¬ня. Підпорядковувався він Полтавському виробничому об’єднанню будівельних матеріалів. Виробляв до 14 мільйонів штук цег¬ли за рік і черепицю. Директорами працювали В. Ф. Громік (1944-1946 рр.), Т. 3. Калашников (1946-1956 рр.), Г. П. Шульженко (1956-1975 рр.), М. Г. Мельник (1975-1977 рр.), І. Г. Прудиус (1977-1984 рр.), В. П. Касьмін (1984-1986 рр.) В. О. Доропіев (1986), Іваненко. На жаль, на стику двох тисячоліть завод припинив виробництво будівельних матеріалів.

ВАТ «ПИРЯТИНСЬКА ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА № 67»


Чимало споруд, які прикрашають надудайське місто і район — це творіння рук майстрів Пирятинської пересувної механізованої колони № 67, колишнього тресту «Полтавасільбуд». Будівельна організація заснована 1961 р. Відтоді її очолювали А. Б. Пак, Л. В. Ткаченко, Г. М. Стеценко, М. Н. Рижий, І. Т. Дерій, Р. Ф. Соколова, М. В. Безхлібний і В. С. Аверкієв.

Рік у рік трудовий колектив нарощував обсяги будівельно-монтажних робіт і довів їх до 2 млн. крб. За рахунок державних капіталовкладень побудовано не менше 50 тис. кв. м житла. На трудовому рахунку будівельників новозбудовані районний бу¬динок культури, адмінбудинок, де розміщені районна рада і районна державна адміністрація з відповідними районними службами, приміщення міських середніх шкіл № 6 і № 2 (нині Пирятинський ліцей), пологове відділення районної лікарні, корпуси сироробного заводу, виробничі цехи Пирятинської пта¬хофабрики, навчальний корпус, гуртожитки, їдальня, кілька багатоквартирних будинків у Березоворудському радгоспі-технікумі та інші об'єкти соціально-культурного призначення в Пирятинському і Чорнухинському районах. Останніми роками через брак коштів і замовлень на спорудження різних об'єктів відкрите акціонерне товариство «Пирятинська пересувна ме¬ханізована колона № 67» ледь животіє.

МБО «РАЙАГРОБУД»


Пирятинська міжгосподарська будівельна організація «Райагробуд» заснована 1957 р. Створена на паях колгоспів і радгос¬пів району. Перший начальник об'єднання — П. П. Харченко, потім В. П. Каптій. Із грудня 1973 р. будівельне підприємство очолювали Є. В. Стригунівський (1973-1979 рр.), В. Г. Ковнір.

(1979-1983 рр.), В. І. Смоляга (1983-1988 рр.), М. Я. Пашанюк (1988-1998 рр.), з 1998 р. — В. В. Каліман. Немає в рай¬оні села, де б не працювали будівельники цієї організації: спо¬руджено клуби в селах Дейманівка, Смотрики, Прихідьки; ди¬тячі садки в селах Гурбинці, Велика Круча, Смотрики та в м. Пирятин; школи в селах Грабарівка, Малютинці, Теплівка, Дейманівка, Харківці. В селі Калиновий Міст побудовано сви¬нотоварну ферму, в Гурбинцях — ферму по відгодівлі великої рогатої худоби. 1992 р. здано в експлуатацію пологове відділен¬ня районної лікарні. Житло споруджувалося в переважній біль¬шості населених пунктів.

На базі райагробуду 1974 р. запрацював розчиннобетонний вузол потужністю 1500 м3 за рік, який забезпечував об'єкти бе¬тоном і розчином. Працював столярний цех, що виготовляв 500 м2 виробів за рік.

ВАТ «ПИРЯТИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО-15343»


Його трудову біографію започаткувала Пирятинська авторота, заснована далекого 1943-го, одразу після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників. Тоді її парк налічував кілька трофейних автомобілів. З часом він поповнився новою технікою і мав 80 вантажних автомобілів і майже 60 автобусів, які щороку перевозили по 300 тис. тонн вантажів і 5 млн. паса¬жирів. Підприємство очолювали Климченко, І. М. Бойко, В. Д. Ющенко, В. О. Хоменко, А. П. Кучерявий і Ф. Ф. Романенко.

З переходом на ринкову економіку значно подорожчали паль¬не і запчастини, різко зменшились обсяги вантажних і пасажир¬ських перевезень. Але автопідприємство тримається на плаву. За 2003 р. обсяг вантажоперевезень зріс у кілька разів проти по¬переднього року, автотранспортники перевезли більше паса¬жирів, обслуговуючи Пирятинський, Гребінківський і частково Чорнухинський райони. На балансі підприємства нині 50 оди¬ниць автотранспорту. У 2000-2001 рр. за рахунок коштів облас¬ного бюджету придбано 5 автобусів. Міськими вулицями, крім традиційних рейсів, курсують автобусні таксі.

Очолює трудовий колектив Василь Бражник.

АВТОСТАНЦІЯ № 1


Приміщення автостанції на автошляху Київ-Харків збудова¬не 1953 р. Пункт по обслуговуванню пасажирів підпорядкову¬вався дорожно-ремонтному пункту-3. У квітні 1969 р. служба автостанції увійшла до Пирятинського автотранспортного підприємства-16040. Наприкінці 1969 р. було створене Полтав¬ське обласне об'єднання автобусних станцій і автостанція Пиря¬тин увійшла до його складу, а 1997 р. — до відкритого акціонер¬ного товариства «Полтаваавтотранс». На початку 60-х років на-території автостанції Київська кіностудія знімала кінофільм «Королева бензоколонки». Начальниками автостанції працюва¬ли І. А. Хребет, Крець О. І. і Т. Г. Василенко (Стельмах). Обслу¬говуванням пасажирів займалися В. І. Калімбет, В. І. Діденко, К. С. Кривенко, Н. В. Грицай.

ПИРЯТИНСЬКА СТАНЦІЯ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ


Створена 1972 р. як філія об'єднання «Полтававтотехобслуговування», з 1990 р. — станція технічного обслуговування «Полтававтомотосервіс», пізніше — Дочірнє автосервісне під¬приємство «Пирятинавто» АТ «Полтава-Авто». Виконує різно¬манітні загальнотехнічні, рихтувальні, антикорозійні, фарбу¬вальні та інші ремонтно-профілактичні роботи. Багато років колектив очолював В. П. Немийнога.

ПИРЯТИНСЬКА АВТОШКОЛА


Заснована на вулиці Жовтневій, 199, 1946 р. Мала класи з те¬оретичної і практичної підготовки, готувала в середньому по 150 водіїв усіх категорій. Перестала існувати наприкінці минулого століття.

Зараз тут розмістився Пирятинський міжрайонний реєстра¬ційно-екзаменаційний відділ (МРЕВ) управління Державтоінспекції України в Полтавській області (керівник А. І. Кузьменко).

ВДТ «ПИРЯТИНСЬКА «СІЛЬГОСПХІМІЯ»


Створена 1979 р. на базі механізованого загону райсільгосптехніки для агрохімічного обслуговування колгоспів і радгоспів району. Зокрема, займалась постачанням міндобрив, отрутохі¬мікатів та меліорантів, завезенням і внесенням у грунт ор¬ганічних добрив, докорінним поліпшенням луків і пасовищ, бу¬дівництвом протиерозійних споруд, проведенням культтехнічних робіт. 1986 р. на південно-західній околиці Пирятина ви¬росла нова виробнича база організації. У різні періоди райсільгоспхімію очолювали П. М. Біленко, І. Ф. Близнюк, Д. М. Якименко, нині — керівник М. С. Коваленко. Трудовими здобутка¬ми відзначались ветерани виробництва: водії Д. К. Ложенко, М. М. Коньков, трактористи О. П. Наумов, М. І. Бутенко, А. М. Шмиголь та інші працівники. Через різке зменшення надход¬жень у район мінеральних добрив, виробництва у колективних господарствах органічних сільгоспхімія різко згорнула свою діяльність. Колектив продовжує надавати допомогу сільгоспви¬робникам у проведенні польових робіт.

ПИРЯТИНСЬКА ТЕЛЕФОННО-ТЕЛЕГРАФНА СТАНЦІЯ


У листопаді 1971р. в Пирятині створено вузол кабельних і ре¬лейних магістралей, який очолив О. П. Чичкань. Через три ро¬ки його перейменували на телеграфно-телефонну станцію Міні¬стерства зв'язку УРСР. За понад ЗО років пройдено шлях від під¬приємства, що розміщувалось на площі 800 кв. м і нараховува¬ло 120 працюючих, до підприємства, яке має три виробничі це¬хи та три дільниці. На обслуговуванні перебувало 450 км між¬міських кабелів, створено хороші умови для продуктивної праці та відпочинку зв'язківців. Переважно силами колективу побудовано 24-квартирний житловий будинок і три двоквартирні будинки для працівників підприємства, дитячий садок на 140 місць, три двоповерхові ви¬робничі приміщення, теплі гаражі, склади, майстерні. На під¬приємстві понад ЗО ветеранів праці. Серед них В. О. Дробніченко, Н. К. Мартинова, Л. С. Погоріла, Б. І. Швецов, В. І. Шевченко та інші зв'язківці. Начальниками ТТС працювали В. О. Лебедєв, М. П. Якимчук, з 1988 р. колектив очолює Г. Г. Возний.

ЦЕНТР ЕЛЕКТРОЗВ'ЯЗКУ № 6


(м. Пирятин) Полтавської дирекші ВАТ «Укртелеком»

Підприємство молоде, утворене при реорганізації Пирятинського районного вузла зв'язку в січні 1995 року на два окремі підприємства — Пирятинський районний вузол зв'язку «Пирятинтелеком», структурний підрозділ обласного державного під¬приємства електрозв'язку «Полтавателеком» та Пирятинський районний вузол поштового зв'язку. До 1964 року підприємство зв'язку входило до складу Пирятинського районного вузла зв'язку. З 1964 по 1975 рр. називалося Пирятинський цех еле¬ктрозв'язку Лубенського експлуатаційно-технічного вузла зв'язку, керівником якого був А. Г. Васечко, О. П. Чичкань. 1975 року відбулася реорганізація районного вузла поштового зв'язку та підприємства електрозв'язку в Пирятинський район¬ний вузом зв'язку, керували яким М. Чунадра і М. Денисенко. З червня 1996 р. виконуючим обов'язки начальника районного вузла електрозв'язку «Пирятинтелеком» призначено В. Мінькіна, а з 5 червня 1997 по 1 липня 1998 рр. він займав поса¬ду начальника районного вузла електрозв'язку.

З 1 липня 1998 року підприємство зв'язку укрупнилося й ста¬ло Центром електрозв'язку № 6. 17 липня 2000 року Центр електрозв'язку № 6 Полтавської дирекції Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» реор¬ганізовано в Центр електрозв'язку № 6 Полтавської дирекції відкритого акціонерного товариства «Укртелеком».

На початку сімдесятих років телефонне господарство Пиря¬тина налічувало 1200 телефонних номерів по місту та 10 сільсь¬ких автоматичних станцій. З 1974 року Пирятинська дільниця електрозв'язку розширила мережу сільського телефонного зв'язку до 19 сільських автоматичних станцій, забезпечивши телефонним зв'язком усі села району. У 1970—80 роках телефон¬на мережа міста налічувала більше 3000 телефонних номерів. 1987 року введено в дію автоматичну телефонну станцію на 1000 номерів, що забезпечило телефонним зв'язком населення бага¬топоверхівок, установи, організації міста, автостанцію № 1. Мережа проводового мовлення району та міста працює з початку 1950 років. її послугами забезпечені населення, організації району і міста та районне радіомовлення, технічне забезпечення яких здійснює ЦЕЗ № 6. Центр електрозв'язку обслуговує б ти¬сяч 222 радіоточки, з них 3 тисячі 657 —в селах району.

Телефонна мережа міста налічує 4281 телефонних номерів, 19 сільських АТС обслуговують 3554 абонентів. На початку 1994 року в Центрі електрозв'язку № 6 почали впроваджувати квазіелектронні сільські автоматичні станції «Квант». Із 2000 р. використовуються цифрові автоматичні станції новітньої тех¬нології. Упродовж 2000-2002 рр. введено в дію нові автоматичні станції в селах Березова Рудка, Нові Мартиновичі, Вишневе, Ве¬лика Круча. Змонтовано цифрову автоматичну телефонну станцію ІС-11 ємкістю 2040 телефонних номерів.

У Центрі електрозв'язку № б працюють численні трудові династії. Подружжя М. О. Матушевський, інженер з пожежної безпеки ЦЕЗ № б, Н. М. Матушевська, старший електроме¬ханік електрозв'язку, подружжя Г. П. Любченко, інженер електрозв'язку і Л. Ф. Любченко, електромеханік електро¬зв'язку — працюють з 1970 р. Інженер В. В. Мінькін — з 1964 р. і його син С. В. Мінькін, електромеханік електрозв'язку, — з 1995 р. Чималий трудовий стаж у подружжя Н. В. і В. А. Ткаченків, А. В. і М. М. Ярмаків. По 30-40 років працюють вете¬рани підприємства В. С. Чайка, Кушнірок, В. О. Божко, М. К. Андрущенко, П. Ф. Фесечко, В. Ф. Малига. Очолює колектив зв'язківців Н. М. Берегова.

ВУЗОЛ ПОШТОВОГО ЗВ'ЯЗКУ


Поштові послуги в Пирятині здійснюються здавна. Розповімо про роботу пошти післявоєнного часу. Із 1945 р. до 1963 р. в Пи¬рятині діяла районна контора Міністерства зв'язку. 22 червня 1963 р. на основі наказу Міністерства зв'язку її перейменовано на районний вузол зв'язку. 1 грудня 1971 р. від нього від'єднано телеграф та міжміську телефонну станцію. З 1 січня 1995 р. Пи¬рятинський районний вузол зв'язку обласного підприємства «Полтавазв'язок» реорганізовано в Пирятинський районний ву¬зол поштового зв'язку Полтавської дирекції «Укрпошта», який функціонує донині. Його завдання — надання послуг поштового зв'язку, доставка кореспонденцій, пенсій, інших грошових до¬помог, пересилка та видача поштових і електронних грошових переказів, розповсюдження періодичних видань, обслуговуван¬ня комунальних і деяких інших платежів, реалізація лотерей¬них білетів, розповсюдження рекламної продукції, торгівля ок¬ремими товарами, надання послуг «Ліки поштою», «Фотопослуга» тощо. У районі працює 2 міських та 21 сільське відділення зв'язку.

Районний вузол поштового зв'язку за останнє півстоліття очолювали: Сандалов, О. П. Чичкань, М. П. Копилаш, М. М. Чунадра, М. С. Денисенко, А. М. Завозін.

ПИРЯТИНСЬКИЙ ОВОЧЕСУШИЛЬНИЙ ЗАВОД


Запрацював 1956 р. на південній околиці міста. Розширював свої виробничі потужності, мав велику базу надходження ово¬чів, спеціальні радгоспи, котрі займалися вирощенням городи¬ни. Із 1990 р. підпорядкований Полтавській обласній коопера¬тивно-державній спілці агропромислових формувань, підпри¬ємств та організацій «Облплодоовочпром». Основні цехи: консе¬рвний, маринадний, сушильний. Виробляв продукцію 40 най¬менувань для багатьох регіонів колишнього Радянського Союзу, особливо для Півночі і Далекого Сходу. Директорами працюва¬ли Д. А. Чернявський, С. П. Канурін, 1.1. Микитенко, А. П. Рос-соха. Останнім часом простоював. Нині це — товариство з обме¬женою відповідальністю (ТОВ) «Пирятинагроконсерв», яким керує П. І. Редько.


[версія для друку]
TyTa